Притчу про сіяча ми вже можливо чули десятки разів. Здатні переказати її і пояснити. І це може зробити наше серце нечулим на слово Боже. Бо можна сказати самому собі, що я вже знаю напамʼять цю притчу. Навіщо мені слухати? Навіщо мені роздумувати над нею? А відповіддю є сама притча, де Христос сіє своє слово і хоче, щоб це слово прийняли всі. Проте наші серця схожі до типів землі, які називає Ісус. І коли я закриваюся на слухання Божого Слова, навіть через те, що мені здається, що я його вже знаю напамʼять, то моє серце стає твердим, як камʼянистий ґрунт.
Бог дає слово, щоб ми прийняли його і жили ним, і давали плід у своєму житті.
І сьогоднішня притча дозволяє задуматися над моїм серцем: «чи слухаю я слово Боже?»
