Коли усі людські засоби вичерпані і усі старання виявились марними - ми просимо Бога допопмогти. Такі випадки свідчать про те, що не всюди вважаємо за потрібне його присутність, відкладаємо молитву, маємо брак віри. Часом дівчата обурюються, що квіти лише на свято. А Господь не обурюється, бо не вважає, що брак молитов його якось зневажить. Ісус знає, що ми потребуємо Його завжди і всюди, однак ми часто починаємо вірити у Божу силу, коли перестаємо вірити у власні. Чим більше розчарування, тим більша надія. Але чудо найчастіше приходить тоді, коли приймаємо правду про себе і про життя. Воно тихо приходить, як лагідне нагадування Господа: "сину, ти завжди при мені і все моє - твоє"
