Іноді найбільша прірва виникає не після смерті, а ще за життя — між серцем і чужим болем 💔. Можна жити в комфорті й не помічати того, хто лежить поруч у потребі. Не жорстокість, а звичайна байдужість поступово робить серце глухим. І тоді людина втрачає здатність співчувати.
Бог щодня ставить перед нами конкретних людей. Ставить аби ми могли допомогти їм. Не обовʼязково матеріальними речами, але хоча б звернути на них увагу. Дати їм свій час⏳. Та чи роблю я це?
