Ісус дивиться на Єрусалим із сумом, тому що люди не впізнали момент, коли Бог був поруч🥺. Він бачить серця, що прагнуть миру, але шукають його не там, де він народжується. У цих сльозах — не злість, а любов, яка хоче огорнути, підтримати й захистити, але стикається з байдужістю чи закритістю😕. Бог не примушує; Він лише ніжно чекає. Так само і в нашому житті: ми можемо бути поруч із Божою присутністю, але не помічати її. Тривоги, плани й страхи легко затуляють той тихий голос, який веде до миру. Ісус плаче не над містом, а над серцем, яке пропускає те, що могло б його відновити.
